Почему, в очередной раз, повысили тарифы на теплоснабжение

«Толерантність громадян до «погіршення життя вже сьогодні» уможливила узаконене днями підняття тарифів із теплопостачання по всій Україні – не на обіцяних 16%, а на 18-20%, а в Києві – і на всі 22,7%.

Українське суспільство не чинить особливого опору, обмежившись обуреннями «на кухні», коли уряд – на вимогу МВФ – оголосив про підвищення ціни на газ для побутових споживачів на 23,5%.

«Ми порахували, що якщо газ підніметься на 23%, то тарифи на тепло мають підвищитися не більше, ніж на 16%», – ці слова Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана від 9 листопада 2018 року пам’ятають майже всі українці.

Ще б пак: ці заспокійливі «мантри» були розтиражовані мало не всіма українськими медіа. Услід за «патроном» тоді кинулися втішати громадян різнокаліберні центральні й місцеві чиновники.

До речі, тоді ж прем’єр застеріг віртуальних шкідників з теплоенергетичного сектору, зауваживши, що «дехто під шумок хоче на цьому питанні зіграти, щоб значно підняти ціни на тепло і потім повісити відповідальність на когось іншого».

Пройшов місяць, і цими «дехто» стали місцеві, як комунальні, так і приватні, теплоенергетичні компанії. Вони подали свої нібито обгрунтовані й схвалені на громадських обговореннях тарифи до НКРЕКП (уявіть, щоб громадськість схвалила для себе захмарні тарифи).

І ось, голова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) Оксана Кривенко оптимістично прозвітувала щодо власних «виважених рішень» на своїй Фейсбук-сторінці:

«Ми не допустили необґрунтованого завищення тарифів. Відсоток зростання тарифів на тепло не перевищив відсоток зростання вартості газу – 23,5%».

Втім, місцеві тарифи, що наберуть чинності з 1 січня 2019 року, виявилися на кілька пунктів вищі, ніж обіцяні 16% Гройсмана (Кривий Ріг – 18%, Мелітополь – 19%, Бровари – 19%, Черкаси – 18-21%, Миколаїв – 21%, Рівне – 18-28%). Це при тому, що газ у собівартості виробництва тепла становить 70-80%. У столиці ж тарифи на тепло для населення виросли майже на суму підвищення ціни на газ.

То що ж виходить: місцеві теплоенергетичні компанії у змові з НКРЕКП «підставили» самого Прем’єра? І як він пояснюватиме українцям про власні фіктивні прогнози – хіба що тим, що придворні економісти підсунули йому хибні розрахунки?

Та й чи «вжарить по перше число» монополістів-зрадників, котрі просто сіли всім на шию і звісили ноги?
Далі – більше. Як пояснює пані Кривенко, «тарифи розглядались за зверненням ліцензіата, після проведення відкритих обговорень на місцях за участі органів місцевої влади та громади».

Показовою в цьому сенсі є столиця, де кілька тижнів тому КП «Київтеплоенерго» озвучило просто-таки фантастичну «пропозицію» щодо підняття ціни на тепло для киян – плюс 32%. Потім було громадське обговорення, на якому, за словами очевидців, були присутні не більше 30 людей. Причому більшість з них виявилися представниками компанії-постачальника та КМДА.

Схоже, відкриті дискусії, що проходять у кишеньковому форматі, стали вже стійкою традицією для керманичів міста (згадаймо лишень «громадське» схвалення подвійного підвищення ціни на проїзд на комунальному транспорті Києва влітку цього року). Отже, на зборах було реалізовано відому шулерську технологію влади, яка полягає в наступному: хочеш підняти податки на 5 відсотків – оголоси цифру 15%.

Так і на муніципальних громадських зборах: присутні радісно й солідарно підтримали підвищення тарифу на тепло для киян на 22,7% (себто, майже на чверть).

При цьому, теплоенергетиками не було надано достатнього обгрунтування тарифів на тепло і, паралельно – на гарячу воду (+ 22%). Очевидно, що за цим підвищенням стоїть незграбна і тупикова політика київської влади. Замість того, щоб розробити муніципальний енергетичний план і працювати над зменшенням споживання тепла, енергозбереженням, столичні керманичі весь комунальний тягар перекладають на споживача, консервуючи критично-занедбаний стан теплоенергетичної інфраструктури.

Можна припустити, що громадські обговорення в інших регіонах, де підвищили ціни на тепло більше, ніж на міфічні 16% Гройсмана, відбувалися так само за формальним радянським принципом «демократичного централізму». Із-за відсутності конкурентних принципів в ЖК-сфері, монополісти – у тісній зв’язці з місцевою владою – встановили потрібні їм розцінки, а НКРЕКП затвердило їх «за замовчуванням».

І дарма, що цей процес повністю вийшов з-під контролю Прем’єр-міністра, якого брутально підставили децентралізовані князьки, ігноруючи урядові підрахунки. А може й не підставили, а все це відбулося за мовчазною угодою…

Дана сфера так і залишиться неконтрольованою – допоки в українських регіонах зберігатиметься монополія одного-двох теплоенергетичних та й інших комунальних постачальників. Без цього вершиною монополістичної піраміди і надалі лишатиметься всесильний «Нафтогаз», який насправді нічого не видобуває і не виробляє. Проте, на власний розсуд може перекривати газ і тепло цілим містам і регіонам.

І при цьому, бути непідконтрольним навіть Голові Уряду і Кабміну. Українці нещодавно вже бачили моторошні наслідки такої енергетичної політики, коли залишилися без опалення цілі міста – Сміла, Кривий Ріг, Шепетівка та інші.

Водночас, у багатьох регіонах процвітає диктат теплоенергетичних монополістів стосовно тих-таки місцевих органів влади.

На це, зокрема, нарікає директор Департаменту житлово-комунального господарства та благоустрою Івано-Франківської міської ради Михайло Смушак: «Щодо Станіславської теплоенергетичної компанії, то місто змушене було підняти тарифи… Нас офіційно попередили, що СТЕК не розпочне опалювальний сезон… Якщо б наш приватний СТЕК не запустив тепло, то з юридичної точки зору він не несе за це жодної відповідальності. Навіть коли замерзне третина міста зі школами і дитсадками. Таке законодавство. На них немає ніяких важелів впливу, і місцева влада через них може опинитися у заручниках».

Це – ще одна ілюстрація того, як теплоенергетичні монополісти «викручують руки» і місцевим чиновникам, і споживачам, – навіть попри те, що теплоенергетика є однією зі складових національної безпеки.

Наскільки обгрунтована нова (і навіть стара) ціна на газ для населення (особливо ж, вітчизняного видобутку) – це окрема розлога тема. Зауважу лише одне: формула розрахунку вартості газу не витримує жодної критики, вона взята «зі стелі» і до ринку не має жодного стосунку. Та й ринку газу як такого в Україні не існує. Можу спрогнозувати найближчі наслідки «зваженого» рішення НКРЕКП.

Оскільки ще до підвищення тарифів, борги населення за ЖК-послуги збільшилися з 32 млрд грн до 39 млрд, цілком очікувано, що теплоенергетичну сферу чекає криза неплатежів (плата за теплопостачання займає левову частку в комунальних платіжках).

Відтак, перманентне зростання заборгованості місцевих теплоенергетичних компаній перед «Нафтогазом» може призвести до колапсу житлово-комунальної системи і до ще більш масового відключення від тепла цілих міст і регіонів.

Щоб системно вийти з цієї ситуації, потрібна політична воля, насамперед, українського уряду. Має бути проведено ревізію та зміну законодавчих положень, які уможливлюють відключення цілих міст від теплопостачання, гальмують становлення ринку теплоенергетики.

Далі – кардинальна демонополізація цієї сфери, починаючи з найбільшого енергетичного монополіста «Нафтогазу».

Треба анулювати його роль як зайвого посередника між компаніями, які добувають, транспортують, зберігають і продають газ – все це випливає із зобов’язань України в рамках Третього енергетичного пакету Європейського Союзу.

По-друге, потрібно створити правові й інституційні умови для допущення на теплоенергоринок приватних компаній, в тому числі – іноземних.

Це допоможе стабілізувати і навіть зменшити ціни на теплопостачання, а також – сприятиме реконструкції й оновленню енергетичної інфраструктури. По-третє, в усіх українських містах потрібно розробити муніципальний енергетичний план, який би став для них локальною «дорожньою картою» у реформуванні галузі і впровадженні ефективної житлово-комунальної політики.

І, нарешті, не менш важливе, необхідно відмовитися від контрольованих владою, суто формальних громадських обговорень.

На часі розроблення чітко регламентованих, кворумних і справді публічних процедур щодо вивчення й оцінки експертними й громадськими радами доцільності та всебічної обгрунтованості місцевих комунальних тарифів.

І наостанок: якщо ти Прем’єр-міністр, то мусиш відповідати за свої слова.